Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Про право дитини бути заслуханою в суді, визначення місця проживання дитини та особливості розгляду справ про позбавлення батьківських прав говорили судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павло Пархоменко, Ірина Литвиненко та Владислав Шипович на регіональному форумі в Харкові «Правосуддя, що бачить дитину: розгортання спеціалізації суддів у справах сім’ї та дітей».
Мета заходу – обговорити реалізацію пілотного проєкту із запровадження спеціалізації суддів у справах сім’ї та дітей в Україні й актуалізувати питання розгортання спеціалізації в Харківській області.
Павло Пархоменко розповів про досвід пілотного проєкту та алгоритм запровадження спеціалізації в окремих судах. Він звернув увагу на ключові етапи реалізації проєкту, зокрема зауважив, що в пілотних судах рішенням зборів суддів уже визначено 64 судді, за якими закріплено спеціалізацію з питань сім’ї та дітей. До проєкту приєдналися нові учасники: Харківський апеляційний суд та Основ’янський районний суд міста Харкова (станом на жовтень 2026 року учасниками проєкту є 19 судів у 15 регіонах України).
Також доповідач розповів про категорії справ, віднесені до відповідної спеціалізації; кроки запровадження спеціалізації на базі окремого суду; переваги спеціалізації; облаштування в суді простору, дружнього до дитини, та ін.
Окремо Павло Пархоменко виступив із доповіддю «Право дитини бути заслуханою: сучасні стандарти та практика реалізації».
Він акцентував, що заслуховування дитини не є допитом свідка. Дитину не попереджають про кримінальну відповідальність, а процедура має бути дружньою до неї. До того ж думку дитини можна з'ясувати різними способами:
Викликати дитину до суду потрібно далеко не завжди, це скоріше виняток. Суддя навів приклади з практики, зокрема, щодо заслуховування думки дитини, яка виїхала за кордон, у режимі відеоконференції (постанова КЦС ВС від 9 лютого 2023 року у справі № 753/572/20) та ін.
Павло Пархоменко наголосив, що головний обов'язок суду полягає в тому, щоб створити умови для реалізації права дитини бути заслуханою й обґрунтувати в рішенні, як думку дитини враховано або чому вона відхилена. Ця думка не є абсолютною, і дитина не має права вето. Проте саме вмотивованість рішення робить його стійким. За відсутності думки дитини можливий новий розгляд справи, а за її наявності навіть до ЄСПЛ скаржитися складно.
Ірина Литвиненко виступила з доповіддю на тему «Як суд вирішує, з ким жити дитині: баланс прав, докази та міжнародні стандарти».
Вона зауважила, що касаційна інстанція є судом права, тоді як суди першої та апеляційної інстанцій самі встановлюють фактичні обставини й застосовують норми до конкретних правовідносин. Водночас, за її словами, універсальних відповідей у цій категорії справ немає.
Суддя звернула увагу на постанову КЦС ВС від 2 вересня 2026 року у справі № 953/5480/22, в якій суд вважав, що коли дитина фактично проживає з матір'ю, а батько проти цього не заперечує і реального спору між батьками щодо місця проживання дитини немає, то відсутні підстави для судового втручання в сімейні відносини та задоволення такого позову.
Доповідачка підкреслила, що ключовий принцип у вирішенні спорів щодо дитини – найкращі інтереси дитини як єдиний вирішальний і першочерговий критерій. Дитина – не об'єкт спору, а самостійний носій прав. З цього випливають три орієнтири:
Суддя звернула увагу на проблему роздільного проживання братів і сестер у спорах про визначення місця проживання дітей. Суд може визначити їм окреме місце проживання, але має врахувати їхню емоційну прив'язаність, спілкування між ними та інші обставини.
За словами доповідачки, найбільш прикра причина скасування рішень – нез'ясована думка дитини: у кожній другій касаційній скарзі в таких справах посилаються саме на це. Водночас думку дитини не варто плутати з її побажаннями. Суди мають враховувати думку дитини і її інтереси, а також зважати й на можливу маніпуляцію з боку одного з батьків. Опитування в судовому засіданні – не єдиний спосіб з'ясувати думку дитини, тим більше що для неї суд є надзвичайно травматичним середовищем. Думку можна з'ясувати з висновку органу опіки та піклування, електронних доказів, відео- й аудіоматеріалів, психологічної експертизи.
Ірина Литвиненко нагадала, що висновок органу опіки та піклування є не обов'язковим для суду, але важливим доказом. Суддя акцентувала, що такий висновок має бути актуальним, адже якщо його подано через рік, суд не може знати, наскільки змінилася ситуація. Суд може не погодитися з висновком, спираючись на експертизу, свідків чи думку дитини, але має мотивувати свою незгоду.
Доповідачка додала, що у справах про визначення місця проживання дитини суд може збирати докази з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб. Вона також зазначила, що дієвим механізмом для запобігання втрати емоційного зв’язку дитини з тим із батьків, хто проживає окремо, при розгляді справ цієї категорії є захід забезпечення позову у вигляді встановлення графіка побачень із дитиною. Водночас, наголосила Ірина Литвиненко, рішення суду у справах із таким предметом позову мають бути не лише обґрунтованими та виконуваними, а й ухваленими в найкоротші строки.
Як приклад суддя навела постанову від 15 липня 2026 року у справі № 461/4457/23, в якій КЦС ВС погодився із судами попередніх інстанцій щодо визначення місця проживання малолітньої дитини почергово з кожним із батьків. Суд дійшов висновку, що, незважаючи на конфлікт батьків і самочинну зміну матір'ю місця проживання дитини, у справі немає підстав вважати, що проживання з батьком суперечить інтересам дитини. Навпаки, тривала ізоляція дитини від батька призвела до часткової втрати емоційного контакту, тому саме почергове проживання має відновити участь батька в житті та вихованні дитини.
Підсумовуючи, Ірина Литвиненко назвала типові помилки під час розгляду таких справ: формальні презумпції на користь одного з батьків, «майновий ухил», ігнорування думки дитини і врахування лише висновку органу опіки та піклування. Вона також закликала не використовувати шаблонні фрази, а мотивувати рішення самостійно, адже схожих обставин не буває.
Презентація Ірини Литвиненко – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Vuznachen_mistca_prozhuvannya_dutunu.pdf
Владислав Шипович виступив із доповіддю на тему «Виклики і проблемні аспекти розгляду судових справ про позбавлення / поновлення батьківських прав».
Суддя навів кілька показових цифр. У 2024 році до судів першої інстанції надійшло 14 142 позови про позбавлення батьківських прав, у 2025-му – 10 086. У ці періоди суди розглядали близько 8 тис. справ на рік і задовольнили понад 80 % позовів. Апеляційні суди переглянули 10 % рішень ухвалених судами першої інстанції, з яких 2/3 залишили без змін. Водночас на кінець 2025 року в місцевих судах залишалися нерозглянутими 4542 справи цієї категорії. Дитинство коротке, нагадав суддя, а перебування роками в судових процесах і конфліктах між батьками не відповідає інтересам дитини.
Доповідач підкреслив, що права та обов’язки пов’язані між собою, і позбавлення батьківських прав переважно є саме наслідком невиконання батьківських обов'язків, передбачених у гл. 13 СК України. Підставами позбавлення батьківських прав може бути певний стан особи (хронічний алкоголізм чи наркоманія), однократна дія (наприклад, вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини) або продовжувані в часі дії, які в судовій практиці найчастіше характеризуються ухиленням від виконання батьками своїх обов’язків щодо виховання дитини.
Суддя звернув увагу на важливість врахування практики ЄСПЛ, який послідовно зазначає, що розділення сім'ї – дуже серйозне втручання, а такий захід, як позбавлення батьківських прав, є застосовним за виняткових обставин, пов’язаних із необхідністю забезпечити найкращі інтереси дитини. При цьому суди мають провести поглиблене дослідження всієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема емоційних, психологічних, матеріальних, медичних, і здійснити збалансовану та розумну оцінку відповідних інтересів кожної особи, яка є учасником сімейного конфлікту, постійно піклуючись про визначення найкращого рішення для дитини. ЄСПЛ також значну увагу приділяє діям, які національні органи влади вживали до ініціювання процедури позбавлення батьківських прав, зокрема чи була досліджена можливість застосування менш суворих заходів, чи надавалася відповідна підтримка та консультації з боку органів соціального забезпечення тощо.
Спікер зауважив, що на Платформі обміну знаннями (ЄСПЛ-KS) оприлюднено оновлений (станом на 28 лютого 2026 року) Посібник із судової практики щодо прав дитини.
Доповідач сформулював своє бачення презумпції батьківської спроможності, а також того, як психологічна концепція «Good enough parenting» («достатньо хорошого батьківства») може впливати на оцінку обставин у подібних справах та корелюватися з тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом.
Суддя пояснив сутність і причини застосування попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання обов'язків з виховання дитини і поінформував про практику Верховного Суду в цій категорії справ, зокрема чи може бути прийнято судом визнання відповідачем позову про позбавлення батьківських прав; чи підтверджує саме по собі проживання відповідача за межами України неможливість виконання ним батьківських обов’язків; чи є досягнення дитиною повноліття під час розгляду справи судом підставою для відмови в позбавленні батьківських прав; чи підтверджує заперечення проти позову наявність справжнього інтересу до дитини; які дії має вчинити суд у випадку неможливості надання органом опіки та піклування висновку, передбаченого ст. 19 СК України.
Захід організували Міжвідомча координаційна рада з питань правосуддя щодо неповнолітніх, Касаційний цивільний суд у складі ВС, Державна служба України у справах дітей, Координаційний центр з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, а також ГО «ВГЦ "Волонтер"» за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні.
