Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову до колишнього чоловіка про визначення місця проживання дітей та ухвалив нове судове рішення — про задоволення позовних вимог, врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, що релевантні до спірних правовідносин.

До суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга, подана представницею позивачки на рішення місцевого суду, яким їй відмовлено у задоволенні позову до відповідача про визначення місця проживання дітей через відсутність спору.

Апелянтка вказала, що її довірителька не має юридичної можливості самостійно звертатися до компетентних органів із вчиненням юридично значимих дій в інтересах дітей, оскільки їх батько перебуває за кордоном.

Просила скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги представниці позивачки, зважаючи на такі обставини.

Суд з’ясував, що після розірвання шлюбу між сторонами двоє дітей проживають з матір’ю, а батько перебуває за межами України.

Згідно з актом обстеження умов проживання, діти забезпечені всім необхідним, а висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету міськради рекомендовано визначити місце проживання дітей разом з матір’ю.

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи. Зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до п. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно з висновком Верховного Суду (постанова від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц), відсутність заперечень з боку відповідача щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Відповідно до практики Верховного Суду у спірних правовідносинах, яка є усталеною, лише у випадку встановлення судом беззаперечного визнання відповідачем позову, відповідної процесуальної поведінки відповідача під час судового розгляду, яка б свідчила про те, що задоволення матеріально-правової вимоги позивача у такій ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою, наявні підстави для відмови у задоволенні позову за відсутністю предмета спору (постанова Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, постанова Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі № 189/1176/24).

У справі, яку переглянув апеляційний суд, із матеріалів справи вбачається та підтверджено у судовому засіданні, що сторона відповідача проти задоволення позову заперечує.

Оскільки колегія суддів не встановила беззаперечного визнання відповідачем позову, доказів домовленості між сторонами щодо вирішення питання визначення місця проживання дітей немає, апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про відсутність спору між сторонами.

За встановлених судом обставин, враховуючи висновок органу опіки та піклування, у сукупності з іншими доказами, за встановленого судом факту проживання дітей з позивачкою з дня їх народження, яка займається їх розвитком та вихованням, наявні підстави для задоволення позову.

Рівненський апеляційний суд, дотримуючись принципу правової визначеності та пріоритетності інтересів дітей, врахувавши права батьків на їх виховання і обов’язків батьків діяти в їх інтересах, відсутність доказів того, що визначення місця проживання дітей разом з матір’ю суперечитиме їх інтересам, дійшов висновку про задоволення позовних вимог та визначив місце проживання дітей з позивачкою.

Суд наголошує, що визначення місця проживання малолітніх дітей з матір’ю не повинно негативно впливати на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх обов’язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.

Також суд підкреслює на необхідності налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дітьми, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.

При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дітей.

Врахувавши те, що суд першої інстанції неповно з’ясував фактичні обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, постановлене ним рішення Рівненський апеляційний суд скасував та ухвалив нове, яким задоволив позов про визначення місця проживання дітей з матір’ю.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 01 жовтня 2026 року у справі № 949/2226/25 (провадження № 22-ц/4815/1560/26).