Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Віндикаційний та негаторний позови: суддя Верховного Суду взяв участь у дискусії

22 березня 2024, 16:01

Говорити про те, що ми все знаємо про віндикаційний і негаторний позови, зарано, тому що навіть у правопорядках європейських країн ця дискусія триває понад 200 років. Про це сказав суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат на вебінарі «Битва віндикації та негаторки: куди рухаємось?!».

Суддя розділив свою доповідь на три блоки. У першому з них він порушив питання, як розвивалася конструкція речей поза оборотом. Ще римляни виділяли категорії таких речей, зокрема: ті, що належать богам, та ті, які відносяться до громадських. Тобто такі речі не можна було набувати у приватну власність і вони захищалися, зокрема в адміністративному порядку interdicta popularia, застосування якого міг вимагати кожен громадянин Риму від імені суспільства, інтереси якого були порушеними. Пізніше подібний адміністративний порядок був, серед іншого, в німецьких землях. Але в сучасній Україні такого правового регулювання немає. На рівні публічно-правових норм закріплена певна компетенція органів державної влади й місцевого самоврядування, однак далі вмикається приватноправовий інструментарій.

На думку Василя Крата, це не дивно, бо Конституція України передбачає, що всі суб’єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 13 Основного Закону України). Тож постає питання, чи можемо ми визначити, що за певних умов з точки зору способів захисту може не бути рівності. Доповідач припустив, що можна подумати щодо речей поза оборотом при рекодифікації цивільного законодавства. Однак доведеться визначатися, що може належати до таких речей, а що – ні (наприклад, у римлян до таких речей зараховували ті, що необхідні для богослужіння, у нас такі речі належать юридичним особам). Він зауважив, що Конституція України й ЦК України визначають об’єкти права власності народу та спосіб їх здійснення. Але тут ідеться, імовірніше, не про власність, а про певну політико-правову конструкцію. Можна було б у розвиток відповідних норм будувати конструкцію виняткових речей, які перебувають поза оборотом, закріпити їх у реєстрі тощо. І тоді захищати право власності на них в адміністративному порядку. Але на сьогодні міркувати щодо захисту такого права в контексті речей поза цивільним оборотом навряд чи можна.

Крім того, Василь Крат наголосив, що якщо речі поза цивільним оборотом, то ЦК України їх не регулює, тобто дія Кодексу на них не поширюється. Отже, рухатися таким «маршрутом» – ще більш небезпечний шлях. Це означатиме, що весь приватноправовий інструментарій у цьому випадку дорівнюватиме юридичному нулю.

Другий блок суддя присвятив негаторному позову. Він зазначив, що «ми живемо ілюзією того, що знаємо, що таке негаторний позов». Ми вважаємо, що віндикаційний і негаторний позови розмежовуються, бо так повелося з Риму. Насправді це не зовсім так. Конструкція віндикації довго формувалась у Римі в різні періоди, з’являлися різні її моделі. Те саме відбувалося з негаторним позовом – «позовом про заперечення». На певному етапі все зводилося до заперечення наявності в певної особи права сервітуту, коли хтось починав ходити через чужу земельну ділянку і власник, пред’являючи actio negatoria, заперечував право сервітуту. Так тривало досить довго, і тільки на певному етапі почали говорити, що віндикація та негаторний позов мають забезпечувати повноцінний захист права власності. Пізніше в правопорядках європейських країн почали міркувати в контексті співвідношення віндикаційного й негаторного позовів для забезпечення захисту права власності. Негаторний позов був спрямований на звільнення від будь-яких порушень.

Василь Крат зазначив, що концепція розмежування віндикаційного й негаторного позовів утілена в німців, а також у французів (у них негаторний позов переважно спрямований на захист від установлення сервітуту та деякі інші правопорушення). При чому як у німців, так і у французів досі немає єдності в тому, як розуміти та застосовувати вказані конструкції.

Також він зауважив, що римляни, а потім і німці, завжди міркували в контексті, що негаторний позов розрахований на усунення фактичних перешкод, тобто тих, які створюються без певних юридичних перешкод. Спікер звернув увагу і на ст. 391 ЦК України, яка передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тобто варто задуматися, що це можуть бути за перешкоди та чи може, наприклад, бути такою перешкодою запис у реєстрі нерухомості (якщо мовиться про «очищення реєстру»). Адже коли ми говоримо про захист таких об’єктів, як водний фонд, культурна спадщина та ін., так чи інакше йдеться про «очищення реєстру».

Доповідач акцентував і на небезпеці повернення ст. 146 ЦК УРСР «Витребування неправомірно відчуженого державного і громадського майна», у якій була закріплена необмежена віндикація. «У мене враження, що ми міркуємо про певну модель чогось необмеженого. Можна це назвати моделлю негаторного позову, можна – віндикаційного, але лишається ілюзія повернення ст. 146 ЦК УРСР», – сказав суддя і додав, що законодавець змінив цей підхід, прибрав відповідну статтю. До того ж зробив це в 1993 році після прийняття Закону України «Про власність».

У третьому блоці Василь Крат звернув увагу на перекваліфікацію позовних вимог. Перекваліфікація вимоги має важливе значення в процесуальному аспекті, оскільки навряд чи з огляду на предмет та підстави позову, предмет доказування кожна вимога допускає здійснення перекваліфікації. Він зазначив, що незалежно від того, що вказується в позові – витребувати, повернути, усунути перешкоди – є ризик того, що відбудеться, на жаль, ex post перекваліфікація тієї чи іншої вимоги судом. Ідеться про питання співвідношення не тільки віндикації та негаторки, але й вимог в інших категоріях спорів. Доповідач зауважив, що мають бути визначені межі цієї перекваліфікації та те, чи допустиме пред’явлення альтернативних вимог, коли сторони повинні дізнатися, яка кваліфікація буде здійснена, тощо. В одному з рішень ЄСПЛ вказав, що суд апеляційної інстанції здійснив перекваліфікацію вимог і це стало хоч і не головною, але однією з підстав задоволення заяви (GUSEV v. UKRAINE, № 25531/12). Тому слід визначитися, у межах яких позовів (про присудження, перетворювальних, про визнання) може відбуватися перекваліфікація (в якій судовій інстанції може відбуватися перекваліфікація).

Вебінар «Битва віндикації та негаторки: куди рухаємось?!» організований ГО «Цивілістична платформа».

Верховний Суд